Місце, де захищають права корів
Як бути щасливим в українському селі
— Я розкажу вам про своїх корівок, — так лагідно голландець зі Швейцарії Еліас де Бур відгукується про своїх підопічних, починаючи розповідь про тваринницький сектор фермерського господарства в селі Потутори на Тернопільщині. Уже півтора року цей молодий чоловік живе і працює на фермі в галицькому селі, в якому 2007 року українець Іван Бойко і швейцарець Райнер Закс заснували ТзОВ «Жива земля Потутори» (теперішній власник підприємства — асоціація «Жива земля Швейцарії»).
Містичне землеробство
Українські реалії з типовими для наших сіл дорогами і з ландшафтом, що трохи схожий швейцарцям на їхню батьківщину, накладаються на дещо інший, ніж у наших селян, спосіб життя. 300 гектарів землі, з яких 200 — орної, 34 дійні корови, город з овочами і травами — про це господарство дбають 15 осіб, двоє з яких — швейцарці (Еліас де Бур та Крістіна Лібергер). Тут не просто дотримуються принципів органічного виробництва, а й застосовують систему біодинамічного сільського господарства, що її розробив австрійський філософ-містик Рудольф Штайнер, відомий зокрема як творець вальдорфської педагогіки. Світоглядно біодинамічне землеробство передбачає сприйняття ферми як цілісного організму, трактування ґрунту як живого й застосування натуральних, спеціальним чином виготовлених матеріалів для роботи з ґрунтом, компостом і рослинами.
На фермі використовують біодинамічні препарати, розповідає директор ТзОВ «Жива земля Потутори» Іван Бойко: «Коров’ячі роги (їх беруть на бойні) заповнюють гноєм і закопують восени в землю. Під дією магнітного поля землі та космосу, під впливом сонця, місяця, планет органічне добриво стає біологічно активною речовиною. Навесні його викопують, витягують із рогу, розчиняють у необхідній кількості води й динамізують. З допомогою відповідних скерованих рухів препарат вимішують, і під час цього процесу він набуває енергії, динамізується. Комусь видасться дивним, у який спосіб гній, напханий через ріг корови, може давати якийсь ефект, але проводили дослідження, які підтверджують вплив біодинамічних препаратів». Водночас пан Бойко додає, що біодинамічне виробництво нині — не бізнес, а спосіб життя, метод господарювання, який може рухатися в напрямі бізнесу: «Це копітка справа, яка має йти від любові, від душі».
На фермі «Жива земля Потутори» нині є три напрями, які активно й ефективно розвивають: рослинництво, розведення молочних корів, вирощування трав. Кожен із них курує людина, відповідальна за цей напрям і якій його довірили. Відповідно, якщо з’явиться хтось, готовий у такий спосіб опікуватися козами, свинями чи птицею, він чи вона матимуть змогу реалізувати себе.
Корова має право
Тут практикують безприв’язне утримання корів (виняток — коли тварини їдять, тоді їх прив’язують, щоб не травмувалися), наближене до природних умов. Корова має право вільно виходити з корівника. Узимку, якщо котрась із них хоче вийти і полизати сніг, — може це зробити, бо замість одного з вікон у корівнику зробили двері, які відчиняють, коли нема сильного морозу. За словами Еліаса де Бура, на фермі планують збільшити кількість корів до ста, і робитимуть це, вирощуючи теличок. Збільшення кількості надоїв — завдання на перспективу, наразі працюють на те, щоб зменшити собівартість молока. Відповідно, створюють хорошу кормову базу з малими інвестиціями. Дешевим кормом є трава, отже, засаджують луки відповідними сумішами злакових та бобових трав. А з наступного року впродовж весни-літа-осені корови матимуть змогу цілодобово перебувати на пасовищі, переходячи з місця на місце, завдяки тому, що підприємство придбало пересувне доїльне устаткування. Узимку планують годувати тварин на вулиці (облаштувавши відповідні годівниці), з постійним доступом до кормів.
Реалізують молоко на базарі в Бережанах, за тою самою ціною, що й інші виробники. Наприклад, два тижні тому — по шість гривень за літр. Кажуть, що не так легко його продати. Покупці в районному центрі не спокушаються на те, що їм пропонують екологічно чисті продукти, бо такими вважають усе, що вирощують мешканці довколишніх сіл, зокрема їхні бабусі. Але є постійні покупці, які полюбили потуторське молоко, і купують саме його. Підприємство співпрацює зі сирним заводом, який із їхнього молока виготовляє бринзу і сулугуні.
Трави — подарунок людям
Крістіна Лібергер у Швейцарії викладала у вальдорфській школі городництво, а в Потуторах курує напрям вирощування трав. Завжди мріяла розпочати свою справу, але у Швейцарії це досить дорого. Тому щаслива, що має змогу реалізувати свою мрію в Україні. Крістіна живе в Потуторах уже шість років, періодично їздячи до Швейцарії відвідати дітей і онуків. «Мені дуже подобається працювати з травами. Трави є концентратом довкілля, світу, неба, сонця, вітру… Вони — великий подарунок для нас. Трави вбирають стан землі, погоду, клімат», — каже пані Крістіна. Вона вирощує трави для спецій і для чаїв. Сама, враховуючи свій багаторічний досвід, створює рецептуру зборів, які можна придбати, зокрема й у деяких львівських крамничках. Орегано, любисток, шавлія, м’ята, меліса, мальва, ромашка, чебрець, фенхель, базилік, майоран та інші рослини ростуть на впорядкованому городі: тут чергуються грядки і двадцятисантиметрові стежки між ними. Коли є лад, легше працювати, каже жінка. Біодинамічне землеробство у вирощуванні трав полягає в тому, що використовують компост і багато ручної праці. «Ми вирощуємо трави не для лікування, а ті, які роблять життя красивішим і кориснішим. Вони додають приємності застіллю. Сподіваюся, ті, хто смакуватиме наші спеції чи чаї, відчуватимуть красу цілісного світу», — зазначає Крістіна Лібергер.
Дороге зерно
«Жива земля Потутори», як і інші фермерські господарства, орендує земельні паї в селян, за які потім розраховується зерном. Агрохолдинги, що вирощують неорганічне зерно, збирають більші врожаї, і продукція їхня дешевша. Тому «Потутори» купують у них пшеницю, щоб віддати селянам плату за паї. Як розповів Іван Бойко, вони вирощують дуже цікавий сорт пшениці — спельту, яку цього року експортували в Угорщину по 500 євро за тонну. «Чим корисна спельта? Це зерно, знайдене в гробницях, давній сорт, який виводили з інших сортів, — розповідає Іван Бойко. — У ній є високий вміст білка, клітковини, але низький вміст глютену, тому його можуть вживати люди, які мають алергію на пшеничний хліб. Що цікаво, це зерно має горіховий присмак. Щодо попиту, то він також залежить від моди. Тепер він зріс шалено, а ще донедавна ця культура в Україні була нелегальна, її не вводили до реєстру зернових культур. Але позаминулого року інститут фізіології зареєстрував свій сорт спельти «Зоря України». Тепер ми вирощуємо і швейцарську, і українську спельту, і будемо порівнювати, яка краща».
Спершу — якість. Прибуток — потім
Якщо любити свою справу, то вона даватиме прибуток — такою є одна з аксіом-трендів сучасного сприйняття фінансового успіху. Ця формула, зрештою, працює. Але працівники ферми «Жива земля. Потутори», завдяки швейцарським інвестиціям, мають змогу захоплено робити справу, яку люблять, дбати про якість продукції, а про прибуток думати не нагально, а на перспективу. І це не може не позначатися на тому, що і як вони роблять, на способі їхнього життя і світосприйняття. І в цьому, мабуть, — їхнє щастя.
Наталя ДУДКО