Про виклики сучасного землеробства та органічні альтернативи

Сучасний етап розвитку людства характеризується постійним зростанням обсягів виробництва продовольства. До недавнього часу саме кількісні показники вважалися головним критерієм успішного ведення сільського господарства.

Водночас сільське господарство завжди пов’язане з активним втручанням у природні процеси та неминуче впливає на довкілля. Інтенсивне нарощування виробництва вивело ці процеси на новий рівень і сьогодні є однією з причин серйозних екологічних проблем: виснаження екосистем, деградації ґрунтів і втрати біорізноманіття.

В Україні нераціональне землекористування та ведення сільського господарства без урахування необхідності відновлення ґрунтового покриву призвели до прогресуючої деградації та зниження родючості ґрунтів — основи аграрного виробництва. За даними Держкомзему України, майже 90% орних земель зазнають різного ступеня деградації. Щорічні втрати органічної речовини становлять від 0,6 до 1 тонни на гектар, а вміст гумусу за останні роки зменшився приблизно на 25%.

Варто зазначити, що у період з 1990 по 2006 рік, попри скорочення загальних обсягів сільськогосподарського виробництва внаслідок економічної кризи, процеси деградації ґрунтів не лише не зупинилися, а й посилилися. Це пов’язано зі зменшенням внесення органічних і мінеральних добрив, порушенням балансу між ними, зростанням площ кислих і солонцюватих ґрунтів, недотриманням сівозмін, скороченням посівів бобових культур, низьким рівнем агротехніки та збільшенням площ весняної оранки.

Усвідомлення зростаючих екологічних загроз, спричинених інтенсивним землеробством, спонукає науковців, виробників, політиків і споживачів шукати альтернативні підходи до ведення сільського господарства — такі, що відповідали б потребам як нинішніх, так і майбутніх поколінь.

Відповідно до статей 3 і 13 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» та Постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 року № 679 «Про затвердження Положення про спеціальні сировинні зони для виробництва сільськогосподарської продукції», з метою зменшення хімічного навантаження на агроекосистеми та сільськогосподарську продукцію в області доцільно впроваджувати органічне землеробство.

Органічне землеробство можна визначити як систему управління агроекосистемами, що ґрунтується на максимальному використанні природних і біологічних чинників підвищення родючості ґрунтів та захисту рослин. Такий підхід передбачає заборону або суттєве обмеження використання синтетичних мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту та кормових добавок під час відгодівлі худоби.

Широке застосування біологічних препаратів — азотфіксаторів, фосформобілізаторів, біофунгіцидів — дозволяє зменшити енергозатрати, заощадити матеріальні ресурси та скоротити забруднення довкілля хімічними речовинами і продуктами їх розпаду. Збільшення площ під бобовими культурами, які у симбіозі з мікроорганізмами активно фіксують атмосферний азот, сприяє покращенню мікробіологічного стану ґрунтів і їхніх фізико-хімічних властивостей. У сівозмінах органічних господарств частка бобових культур має становити до 30%.

Важливу роль у азотному живленні злакових культур відіграє використання асоціативних азотфіксаторів, які забезпечують рослини доступним біологічним азотом у межах 30–50%.

У країнах Західної Європи та США діють державні програми, спрямовані на скорочення використання хімічних препаратів удвічі за рахунок впровадження біологічних засобів захисту рослин. Завдяки державній підтримці розроблено низку препаратів, рекомендованих для інтегрованих систем захисту рослин.

Мікробні препарати відзначаються високою ефективністю, селективною дією, екологічною безпечністю та зручністю у виробництві. Зокрема, застосування грибів роду Trichoderma, Fomes fomentarius, бактерій Pseudomonas fluorescens та інших корисних мікроорганізмів дозволяє стримувати розвиток фітопатогенів.

Перехід господарств на виробництво органічної продукції потребує державної підтримки, зокрема компенсацій за використання біопрепаратів (азотфіксуючих і асоціативних бактерій для зернових і бобових культур) та створення механізмів гарантованого збуту продукції — у дитячі установи, лікарні, санаторії та інші соціальні заклади.

Окремими перспективними напрямами є:

  • застосування біотехнологій у сільському господарстві як альтернативи мінеральним добривам і пестицидам;

  • впровадження пермакультури як замкненого циклу господарювання;

  • розвиток біодинамічного землеробства та системної охорони ґрунтів.